Розробляється обласна програма придбання житла сиротам, яка діятиме на умовах співфінансування з державною

 З нагоди Міжнародного дня захисту дітей перший заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації Наталя Заболотна розповіла про основну дитячу проблематику нашого регіону, а також про власний досвід материнства.

 - Чому день захисту дітей відзначають саме першого червня? Бо починаються літні канікули?

 - Точно невідомо, чому саме учасниці міжнародної демократичної федерації жінок під час своєї сесії в Парижі в 1949 році обрали саме цю дату. Але з 1950-го щорічно День захисту дітей відзначається саме першого червня.

Хоча очевидно, що післявоєнні кризові роки з великою кількістю сиріт і зубожінням стали поштовхом для прийняття такого рішення. І вже в 1950-му День захисту дітей відзначала 51 країна.

 - А чи відомо, скільки дітей мешкає на Вінниччині?

 - Загалом у Вінницькій області проживає майже 283 тисячі дітей. Законодавством України передбачається, що дитина це особа від нуля до 18 років.

  Чи не мало дітей і фактично підлітків на півтора мільйона населення області?

 - Впевнена, що хочеться більше. Але ми вже багато років спостерігаємо певну демографічну кризу. До того ж, у нас іде війна. А є чітка тенденція: коли в батьків є невпевненість щодо майбутнього дітей, це одразу негативно позначається на народжуваності.

 - Хто і як в Україні захищає права дітей?

 - Функція опіки та піклування покладена на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Тобто, сільська, селищна, міська та районна ради є органом опіки та піклування  щодо  дітей, які проживають на території цієї громади. Будь-яке рішення стосовно захисту дитини, її майнових прав, вирішення долі дитини з ким із батьків вона буде проживати, у разі розлучення батьків і якщо вони не доходять згоди, позбавлення батьківських прав, усиновлення, розміщення дитини в сімейні форми виховання тощо – всі ці питання готуються і розглядаються органом опіки і піклування.

Робочі конячки цих органів – це служби у справах дітей. І вони в Україні під час реформи децентралізації були відчутно скорочені. Але не на Вінниччині – в нашій області нам вдалося зберегти всі штатні одиниці служби у справах дітей, яка залишилася незмінною на всіх рівнях: обласної державної адміністрації, районних держадміністрацій, місцевих громад. Так, колишні 27 районних служб об’єдналися в шість нових укрупнених, виключно за якими, зокрема, залишені функції з усиновлення. 

З 63 громад Вінниччини служби у справах дітей утворили 62. Але поки є питання – рішеннями сесій органів місцевого самоврядування служби створені, проте до сьогодні в 7 з них  фактично таких структур немає, а відтак і роботу їхню  виконують служби у справах дітей укрупнених районів.  Ми звернулися до прокуратури, щоб вона перевірила усі громади області  на наявність фактично створених служб у справах дітей, які могли би ефективно контролювати захист прав дітей на території територіальної громади. Адже кожен орган місцевого самоврядування повинен мати службу у справах дітей, тому що найближче до дитини саме громада.

 - Яка найбільша проблема соціально незахищених дітей на Вінниччині?

 Нажаль, сирітство існує не лише у нашій області чи нашій державі. Фактичне сирітство внаслідок смерті батьків, як не дивно на перший погляд, є меншою проблемою, тому що трапляється в рази рідше; до того ж, запобігти йому практично неможливо – люди гинуть з різних обставин, наприклад, в тих же ДТП.

Тому я хочу більше уваги приділити соціальному сирітству, коли діти стають сиротами при живих батьках. Юридичною мовою це діти, позбавлені батьківського піклування - коли батьки не виконують своїх обов’язків щодо догляду, виховання, створення належних умов для проживання дитини. На сьогодні на Вінниччині 2268 дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; при чому останні складають три чверті від загального числа, а це близько 1500. Якщо взяти кількість таких дітей на фоні  загальної кількості дитячого населення, більш ніж 280 тисяч, звичайно це не велика цифра. Але кожен з нас розуміє, що за цим невеликим відсотком долі дітей, їх майбутнє, їх віра в свої сили, віра в людей і надія, що кожен із них стане достойним громадянином нашої держави, а не піде по шляху своїх батьків. І це пріоритет, який держава вважає головним.

З соціальним сирітством можна і потрібно боротися. Адже не всі погані батьки є безнадійними. Значна частина з них здатна схаменутися при сторонній допомозі. Щоб направити їх на правильний шлях, в країні і на Вінниччині зокрема працюють соціальні служби. Вони беруть сім’ю на облік як таку, котра потрапила у складні життєві обставини. Далі соціальні працівники працюють з цією сім’єю. Можливо, батькам потрібна допомога в працевлаштуванні. Інколи доводиться наводити лад в домашньому господарстві, чи вчити батьків готувати їжу, доглядати за дітьми тощо. Бувають різні випадки.

Адже першочергове завдання – спробувати зберегти сім’ю, бо кращих умов виховання дитини, ніж її рідна родина, поки що ніхто не придумав. Дитина любить своїх батьків, якими б вони не були, і їх втрата для неї – велика трагедія.

Проте є і інші випадки. І нехай вони поодинокі, коли  дитини для них не є важливою, вона не доглянута, вчасно не нагодована, немає потрібної турботи. Тоді доводиться позбавляти таких батьків батьківських прав. Дитина вилучається з сім’ї і потрапляє в один з двох обласних центрів соціально-психологічної реабілітації (Вінницький чи Жмеринський). Це тимчасове місце перебування, де з дитиною працюють психологи. Іноді дітей треба вчити правильно їсти, користуватися зубною щіткою, робити домашні завдання тощо. Діти з цих закладів ходять до найближчих звичайних шкіл. Паралельно їм шукають інші родини, вчать їх розуміти, що сім”я може бути іншою, люблячою і фортецею захисту.

  Першочергово опрацьовуються рідні та близькі, які могли б і готові взяти сиріт під опіку. Потім розглядаються можливості усиновлення. На Вінниччині сьогодні проживає  757 усиновлених  дітей, під опікою – близько  1600.

Якщо ці форми не спрацьовують, тоді розглядаються альтернативні форми сімейного виховання: це прийомна сім’я (1-4 дитини) чи дитячий будинок сімейного типу (5-10 дітей), чия кількість на сьогодні на Вінниччині становить 128 і 61 відповідно.  В них виховуються 657 дітей. Загалом, якщо подивитись на цифри із 2268 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більш ніж 2100   проживає в сім”ях громадян. І це чудово.

Звичайно, серед усіх варіантів усиновлення є найкращим. Дитина набуває всіх прав у сім’ї, отримує прізвище, стає спадкоємцем. Здебільшого на усиновлення йдуть маленькі дітки.

Старші та великі сімейні групи (братики й сестрички) частіше потрапляють в прийомні сім’ї і дитячі будинки сімейного типу, де названі батьки фактично є вихователями, яким держава платить за важку цілодобову роботу та виділяє кошти на утримання дітей.

 - Батьки в прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу отримують від держави гроші і відповідають за дітей до досягнення ними 18 років. Потім ніхто нікому нічого не винен?

 - Юридично – так. Але в житті здебільшого все навпаки. Дуже багато дітей, які навчаються у вузах, так само їдуть на канікули до своїх прийомних батьків, з якими фактично залишаються, поки не утворять власні сім’ї. А потім вони до названих батьків вже їздять своїми сім’ями.

До речі, на Вінниччині студенти сироти окрім державної стипендії вже років 15 також отримують стипендії з обласного бюджету. Причому в більшості регіонів України така практика відсутня.

 - А що з класичними радянськими інтернатами для сиріт в області?

 - Зараз в них перебуває 95 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.  Переважно це діти з тяжкими формами інвалідності (наприклад, незрячі, нечуючі, з тяжкими вадами розвитку). Фактично їх просто неможливо доглядати за межами спеціалізованих установ. Тому, зрозуміло, що без подібних закладів ми ніяк не обійдемося.

Але найоптимальнішою формою для сиріт з важкими формами інвалідності є малі групові будинки. Фактично це комунальний заклад, в якому одночасно можуть перебувати до восьми діток. В таких будинках створюються абсолютно домашні умови для проживання. Завдяки державному бюджету, ми розпочали будівництво двох таких будинків, сподіваємося до кінця цього року завершити.

 - Останніми роками держава почала купувати сиротам житло…

 - До речі, це сталося вперше за роки незалежності України, раніше сирітські черги на житло при органах місцевого самоврядування майже ніколи не рухалися. Тільки минулого року завдяки державній субвенції на 38,2 мільйони гривень нам в області вдалося виділити грошову компенсацію на придбання житла для 65 сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Крім того, як я вже казала, ми розпочали будівництво двох малих групових будинків. Будуємо дитячий будинок сімейного типу в Сутисках. Ми придбали новий будинок для дитячого будинку сімейного типу в Літині. Ми виготовили проектно-кошторисну документацію для капітального ремонту дитячого будинку сімейного типу в Ямпільскому районі.

В 2019-му держава виділила Вінниччині на житло сиротам 37,4 мільйони гривень, в 2020-му – 38,2 мільйони, в 2021-му попередньо очікуємо 35 мільйонів. За весь цей час придбано житла для півтори сотні сиріт.

Але я хочу наголосити, що в повноваженнях органів місцевого самоврядування залишається забезпечення житлом сиріт з настанням 18-річного віку. Громади мають долучатися до державної політики на принципах співфінансування. Ми працюємо над розробкою відповідної обласної програми. Адже нині на Вінниччині в чергах на поліпшення житлових умов в органах місцевого самоврядування стоять більш ніж тисячу дітей – сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа. Держава самостійно всіх їх житлом забезпечити не може. Зараз місцеві бюджети мають непогані надходження, тому громади повинні дбати за сиріт, які мешкають на їх територіях. Допомагатимуть і районі та обласний бюджети, але в меншій мірі, бо їх фінансові можливості зараз досить обмежені.

 - Якщо вважати, що ми завершили розмову про дітей з неблагополучних родин, дозвольте запитати про проблеми, так би мовити, благополучних? Їх права теж потрібно захищати?

 - Звичайно. Права дітей однакові і для тих, хто в складних життєвих обставинах, і для тих живе в звичайних сім’ях. Ключова річ: право на освіту – дошкільну, шкільну, позашкільну, можливості всебічного розвитку в різноманітних гуртках і секціях.

На Вінниччині функціонує 803 заклади дошкілля (дитсадки, навчальні комплекси). До речі, черга в дитсадки ще є, але вона зараз невелика і постійно скорочується; наприклад минулого року було створено більше двохсот додаткових місць, в тому числі відкриті два нових дитсадка у Шпикові і Жмеринці в рамках програми президента «Велике будівництво».

Також у нас є 746 загальноосвітніх шкіл; 54 дитячо-юнацьких спортивних школи, з яких 4 олімпійського резерву; 51 заклад позашкільної освіти; 54 мистецьких школи.

Актуальною є тема збереження цієї мережі на рівні місцевого самоврядування. Адже власниками переважної більшості цих закладів, які я перерахувала, є громади. Звичайно, перед громадами, які сьогодні отримали на свій баланс школи, садочки, заклади культури і спорту тощо, є спокуса зекономити витрати – закрити ці заклади.

 - І вони ж мають право це зробити…

 - Начебто так. Але в контексті захисту прав дітей я хочу наголосити, що громади мають відштовхуватися від потреб своїх дітей. Економити кошти можна на адміністрації – наприклад, об’єднати кілька соціальних закладів в один, назвемо його Центр активного дозвілля. Також заклади й громади мають залучати грантові кошти, яких зараз пропонуєтся досить багато. Але послуги для дітей мають залишитися. Зрештою місцева влада має розуміти, що їх громади матимуть майбутнє тільки тоді, коли в них будуть молодь і діти. А для цього потрібно створювати умови для виховання дітей.

 - Наталя Михайлівна, але ж це ваше особисте бачення й рекомендації. Якщо керівник якоїсь громади живе за принципом «після мене хоч потоп», чим ви можете зарадити?

 - Існують важелі впливу через громадськість, засоби масової інформації. А якщо закриття того чи іншого закладу призведе до неотримання тих чи інших послуг дітьми, ми будемо звертатися в прокуратуру з заявами про порушення прав дітей. Але головне – активність мешканців громади: якщо люди захочуть, вони переконають свою місцеву владу не чіпати потрібні їм заклади.

 -  Хотілося б почути ваш коментар щодо насиченості сучасної шкільної програми, особливо в старших класах. Об’єм інформації і рівень складності знань стрімко зростає. Це все просто неможливо вивчити навіть обдарованій дитині, що вже казати за звичайну. Наприклад, кожен вчитель знає свій предмет і фактично мало орієнтується в інших, а старшокласник має засвоїти півтора десятка складних дисциплін…

 - Я, до речі, мама третьокласниці з поглибленим вивченням англійської мови, і зі шкільними завданнями ми справляємося самостійно. Щось донька сама робить, щось ми разом. Але я розумію, що це поки що. В мене є надія, що коли Злата доросте до старших класів, освітня реформа буде завершена – старша школа має бути профільна. Це моє особисте переконання.

Дитина має обрати кілька предметів, які їй потрібні на майбутнє, а решту – за бажанням. По-перше, це конкуренція для вчителів. По-друге, школа все рівно не встигає за наукою; неможливо щодня переписувати підручники і програми; тому школа має вчити дітей жити: шукати і користуватися інформацією, правилам безпеки, здоровому способу життя, фінансовій грамотності. По-третє, вже й сьогодні старша школа в кращому випадку допомагає підготуватися до ЗНО, хоча здебільшого батьки все одно репетиторів наймають…

 - А навіщо ці діти взагалі так довго, дорого й складно здобувають вищу освіту? Що вона їм дає? Мені здається, що переважна більшість випускників наших вузів не отримує з неї жодної практичної корості…

 - Важке  питання… Перший чинник: знищення в суспільстві іміджу робітничих спеціальностей. Хоча сьогодні в них зарплати суттєво, якщо не в рази вищі, ніж у клерків чи білих комірців. Ми, до речі, намагаємося розвивати професійно-технічну освіту. Лише минулого року в області було створено 3 навчально-практичних центри, які обладнані сучасним устаткуванням.

Другий чинник: наші батьки не готові сприйняти систему освіти в розвинених країнах. Там вищу освіту здебільшого здобувають ті люди, які вже працюють в певній галузі і бачать, що в них є можливість підняти власний статус по своєму фаху. В нас же батьки дуже часто фактично порушують права дитини і примушують дітей здобувати вищу освіту, а потім всі опиняються ні з чим. Адже роботодавця в першу чергу цікавить не диплом, а практичні знання та вміння.

 - На останок, якщо не заперечуєте, короткі питання особистого плану. Скільки в сім’ї має бути дітей?

 - По-різному. Головне, щоб кожна дитина була бажана. І щоб за кожну дитину батьки несли відповідальність.

 - У вас особисто дитинство було щасливе?

 - Так, безумовно!

 - У вашої доньки дитинство щасливе?

 - Сподіваюся, що так. Треба в неї запитати))

 - В скільки років дитина має починати заробляти гроші?

 - З того моменту, коли вона починає розуміти, що таке гроші. Але мені не подобається, коли батьки платять дітям за гарні оцінки. Натомість, коли я буваю у в сільській місцевості, то з задоволенням купую гриби, суниці інші ягоди, які продають діти, бо розумію, що це їхні гроші, які вони заробили своїми руками. І взагалі, як я вже казала, було б добре, якби в школах вчили фінансову грамотність: як заробляти і витрачати гроші.

Тобто, я за те, щоб діти вчилися заробляти, але щоб ніхто ніколи не заробляв на дітях.