Інакше може статися колапс соціального забезпечення

 Урядові реформи, в тому числі адміністративна, неминуче призведуть до скорочення кількості бюджетних працівників. Зрештою, саме в економії коштів платників податків полягає суть будь-якої реформи, про що політики не люблять говорити своїм виборцям. Однак фахівці можуть дозволити собі цю розкіш – називати речі своїми іменами.

Директор Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації Наталя Заболотна пояснила місцевим журналістам, чому не можна і не будуть скорочувати колективи районних управлінь праці та соціального захисту населення (далі УПСЗН):

 - Як ви знаєте, на часі скорочення районних державних адміністрацій, при яких і працюють УПСЗН. Наш департамент і я особисто неодноразово піднімала питання, що голови РДА повинні врахувати об’єм робіт, який здійснюють УПСЗН. Адже нормальна робота управління – запорука соціального спокою в районі.

При цьому не можна бути голослівним, бо я ще не бачила, щоб хтось сказав, що в нього недостатнє навантаження. Ми просумували весь об’єм роботи управлінь, які виконують 95 функцій (і швидше за все, це ще не всі). При цьому, наприклад, одна функція призначення субсидії включає в себе 27 різноманітних процесів –прийом, занесення в базу даних, призначення, виплата тощо. Це все потребує різних людей і часу. На кожен процес потрібно мінімум 12 хвилин - це якщо працювати дуже швидко й ефективно. Тоді кожен працівник може в рік опрацювати максимум 10 тисяч процесів.

 - Але ж робота не буває в ідеальних умовах. До того ж постійно відбуваються зміни програмного забезпечення, різноманітних порядків та інструкцій, які вимагають великого додаткового часу для опрацювання.

 - Дійсно, саме так і є. Наприклад, зараз відбувається монетизація пільг та субсидій. Ми нерідко працюємо до пізнього вечора і в вихідні… Але це наші проблеми. Від нас чекають саме ідеальної роботи.

Так от, взявши до розрахунку саме ідеальну роботу в стабільних постійних умовах, отримані цифри доводять, що нам зараз не вистачає існуючих працівників! Куди ж їх скорочувати? Справа ж не лише в моїх колегах, а в тому що може статися колапс соціального забезпечення (припинення виплат субсидій, пільг, допомог тощо) в цілих адміністративних територіях.

Зробивши цю аналітику, ми показали її голові обласної державної адміністрації Владиславу Скальському, який пообіцяв втрутитися. Також ми поінформували міністерство соціальної політики. І нас почули. Прем’єр-міністр України Олексій Гончарук зазначив, що вони опрацювали пропозиції з усієї України, й прийнято рішення, що управління праці та соціального захисту населення не повинні скорочуватися. Чекаємо нову постанову Кабміну, яка б це регламентувала.

 - Наталя Михайлівна, це звісно добре. А ви особисто не надто жорстко ставитеся до своїх підлеглих? Чи це так лише здається? Не повтікають?

 - В першу чергу я так ставлюся до самої себе. Нагальні питання регулярно вирішую і о 9-ій вечора й пізніше…

 - Якось не по-європейськи…

 - Ну да... В ЄС вже стала економіка, стабільна культура, розмірена й чітка бюрократія. А ми до цього тільки рухаємося. І робота в соціальній сфері не легка. Тому що взагалі з людьми працювати важко, а допомагати їм ще важче. В нас всього по області працює понад 7 тисяч працівників, переважно жінки. І, до речі, в них 3 листопада професійне свято, з чим я всіх нас і вітаю J.

 - І як будете святкувати?

 - Разом з колегами з Пенсійного фонду, Центрів зайнятості, Фонду соціального захисту інвалідів, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді проводимо урочистості в театрі Садовського.

Місце, до речі, обрано не випадково, адже в театрі можна піднятися на сцену акторам і танцюристам на візках, які виступатимуть на урочистостях. Тому ми відмовилися від іншої зали, де їх потрібно було б виносити на сцену на руках. Адже ми маємо продемонструвати доступність на практиці.

Також ми розповімо про свої новації з сімейного відпочинку учасників бойових дій. Про роботу з людьми літнього віку. Тощо. Приходьте, почуєте й побачите. Загалом своє свято хотілося б використати для окреслення напрямків роботи і розвитку галузі соціальної політики.

 - Тоді, які головні досягнення соціальної політики в Україні і на Вінниччині за останні роки?

 - Важко щось вибрати... Мабуть, найголовніше - зміна в ставленні суспільства й держави до людей з інвалідністю та людей похилого віку. Вже всім зрозуміло, що вони мають бути повноправними учасниками суспільного життя.

А в нас в області… Мабуть, головне, що нам вдалося налагодити чітку роботу з УПСЗН. Саме тому, наприклад, пакунки малюка на Вінниччині видаються в пологових будинках, що є далеко не в усіх регіонах України.

А ще я пишаюся тим, що нам вдалося створити обласний заклад, який надає притулок для жінок з дітьми, які потерпають від домашнього насильства – найкращий серед аналогічних в Україні. До нього ми йшли з 2004 року. Хоча насильство, звісно, буває й над чоловіками.

Ще нам вдалося, скажімо так, гуманізувати роботу обласних притулків та інтернатів. Ми їх оснащуємо, впроваджуємо нові види послуг для людей, які там перебувають, повертаємося до них обличчям.

Але тут роботи ще багато, і останній прикрий випадок в Плисківському психоневрологічному інтернаті це підтверджує. Ми виявили там жахливе поводження з людьми в нічний час, вдень все було нормально. Нажаль, я не можу цілодобово інспектувати інтернати, але буду намагатися. Директор вже звільнений зараз там проводить слідство поліція. Це буде гарний урок для решти.

 - Що вам хотілося б змінити в роботі?

 - Багато чого. Наприклад, в нас недостатньо налагоджені механізми роботи з безпритульними і з тими, хто виходить з місць позбавлення волі. Немає в Вінницькій області спеціалізованих закладів, які б надавали цим категоріям допомогу.

Також не завадив би соціальний гуртожиток для осіб з інвалідністю (в тому числі вихідців з інтернатів), які працюють. У нас в департаменті працює така дівчинка на візку, і ми хочемо працевлаштувати ще одну: з першою групою інвалідності юрист, яка з відзнакою закінчила університет імені Шевченка. Але ці люди переважно з районів, їм треба десь жити у Вінниці.

Володимир Данильчук