Розмову на цю вкрай болючу і надзвичайно складну тему ми планували, ще коли Наталя Заболотна працювала директором департаменту соціальної та молодіжної політики. Але не доходили руки, не вистачало часу. Чи може все-таки сміливості? Скажімо, Ви б хотіли поговорити про власну старечу неміч чи неминучу смерть? Адже коли ми розмовляємо про людей похилого віку з незворотними старечими хворобами, ми неодмінно підозрюємо, що з великою вірогідністю це чекає на нас самих. А ще наших батьків…

Тривалість життя людей на Землі стрімко зростає. Сто років назад українці були стариками в 40 – 50 років, причому більшість не доживала до цього віку. А зараз ми вважаємо середню тривалість життя в 70 років малою. Але великий вік здебільшого означає тяжкі старечі недуги – жити довго здоровими пощастило абсолютній меншості. При цьому значна кількість людей похилого віку з часом поступово втрачає здатність до самообслуговування. І на якомусь етапі їм стає потрібним сторонній догляд…

Нарешті ми зустрілися в Вінницькому обласному пансіонаті для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку – більш слушної нагоди поспілкуватися на цю тему годі було чекати.

- Наталя Михайлівна, цих людей покинули власні діти?

- Це хибний совковий стереотип, за яким легко сховатися від проблеми. Наприклад, багато дорослих дітей працюють за кордоном, коли їхні батьки залишаються вдома без догляду. Але навіть якщо діти вдома, все рівно для догляду комусь потрібно залишити роботу. А в цих дітей, до речі, свої діти ростуть, і їх треба годувати й виховувати.

До того ж вдома догляд не професійний. З рідною людиною взагалі складно бути об’єктивним. Інколи, бажаючи зробити краще, доглядачі лише шкодять. Скажімо, надмірна опіка некорисна не лише дітям. Немічні люди також повинні мати певні посильні обов’язки, завдання, фізичні навантаження, а ще спілкування з іншими людьми. Все це зможуть організувати фахівці. І зрештою, як відомо з життя, стосунки між батьками і дітьми доглядачами з часом погіршуються.

Саме тому через вище зазначені та інші причини на заході немічні люди самі звертаються в хоспіси чи в інші подібні соціальні заклади, де їм краще, ніж вдома. І в цьому ніхто не вбачає чогось поганого. Так краще всім. По мірі можливостей діти й батьки відвідують один одного і допомагають, чим можуть.

- Я правильно розумію, що в нас до цієї системи ще дуже далеко й довго?

- Як посадовець, я можу вам сказати за Вінниччину. В нас є 25 районних територіальних стаціонарних відділень (всього в області 27 районів), де в середньому перебувають по 30 осіб в кожному. Але більш професійну допомогу надають обласні інтернати.

Тобто, взагалі на рівні територіальних громад мають бути послуги стороннього соціального догляду. А для людей, які потребують медичного супроводу, необхідні спеціалізовані заклади обласного рівня, в одному з яких ми зараз знаходимося. Закон визначає категорії людей, які можуть тут доглядатися за бюджетний кошт – переважно, це самотні люди похилого віку та особи з інвалідністю. Сюди їх за поданням районного чи міського управління соціального захисту направляє департамент соціальної та молодіжної політики облдержадміністрації.

- Але ж, по-перше, наскільки я чув, сюди є черга, тут нема вільних місць. А по-друге, ви самі щойно визнали, що догляду потребують не лише самотні люди.

- Тут величезне, скажімо так, незоране поле діяльності. Але для початку ми його визнали і визначили, що теж не так вже й просто було зробити. І саме на базі вінницького інтернату ми робимо перші кроки в цьому напрямку. Тут успішно працює платне відділення – «Соціальний перепочинок»: 23 людини похилого віку утримуються в якісних умовах, з гарним доглядом, реабілітацією, медичними послугами, дозвіллям.

Так, їх діти, які переважно працюють за кордоном, щомісяця платять по 8 тисяч 432 гривні за людину - це дорого і недоступно для більшості вінничан. Але ми плануємо економити за рахунок енергозберігаючих технологій: є проектно-кошторисна документація повного утеплення цієї великої будівлі; відповідальність за цей проект несе департамент капітального будівництва. Коли ці роботи будуть зроблені, ми зможемо дещо здешевити вартість послуг за рахунок зменшення витрат на опалення. Також потрібно шукати можливості для співфінансування, щоб зменшити тягар на родини.

Саме тому й мають бути комунальні заклади, де за догляд платитиме бюджет. Крім цього пансіонату на Вінниччині є ще один комунальний геріатричний інтернат в Тиврові. А оскільки потреба в цих послугах велика, мають долучатися й інші джерела. Наприклад, в області вже є приватні заклади, надають такі послуги й релігійні організації.

Але економити на вартості утримання і медичних послуг не можна – умови мають бути гарантовано високого рівня. Якщо в кімнаті має бути одне чи два ліжка, а ми там розмістимо чотири, то умови перебування людей, їх комфорт і реабілітація різко погіршяться. Якісне харчування, догляд і лікування коштують не дешево. Заклад отримав медичну ліцензію, тут працюють багато гарних фахівців. Відділення соціальної та трудової реабілітації, гуртки, клуби по інтересам, комп’ютери, психологи, спілкування…

- А що далі?

- Відділення «Соціальний перепочинок» за потреби може бути розширене до півсотні місць. Окрім того, ми плануємо паралельно створити в цьому пансіонаті відділення «Садочок для дорослих» - фактично, це денна форма перебування, подібного стаціонарному. Якраз пансіонат отримав автобус, який зможе зранку підвозити людей, принаймні з Вінниці та ближніх громад, а ввечері розвозити по домівках. Таким чином, діти немічних батьків отримають можливість працювати. Ми вже виготовили проектно-кошторисну документацію, але калькуляцію послуг ще не провели.

Взагалі, цей заклад є флагманом цього напрямку по всій Україні; що визнають і в міністерстві, і, наприклад, іноземці, скажімо нещодавно делегація з Румунії. Треба віддати належне колективу на чолі з Сергієм Якубовським. От дивіться: ми з вами зараз в охайній столовій. І вас, мабуть, не дивує, порцеляновий посуд на столах? Бо ви не знаєте, що в більшості інтернатів області посуд металевий!

- І що в цьому страшного?

- По-перше, це не естетично. Наші вихованці теж люди і мають право на якісне життя. По-друге, вони мають розвиватися. Це особливо важливо для дитячих закладів - врешті-решт як інакше можна дізнатися, що посуд б'ється, коли падає на підлогу?! Це одна з тих дрібниць, яка дозволяє нам залишатися людьми. Я, до речі, за цей посуд казала в кожному інтернаті, але швидко мене почули лише тут…

Директор Вінницького обласного пансіонату для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку Сергій Якубовський розповів, що в його підпорядкуванні 320 працівників: 125 у Вороновиці, 195 у Вінниці. Вони обслуговують 201 пацієнта у Вороновиці та 208 у Вінниці.

Підсобне господарство у Вороновиці допомагає здешевити продукти харчування. Хлібом по собівартості 3 гривні за 600-грамовий буханець заклад забезпечує себе на 100%. 60 корів дають до 50 тон молока в рік. Також розвинуте свинарство. Минулого року пансіонат отримав 8 тон власного м’яса. «Таким чином ми здешевили продукти харчування на 2,2 мільйони гривень», - підсумував Сергій Якубовський зиск з господарства.

Директор планує подальший розвиток платного відділення «Соціальний перепочинок»: «Його мета не в тому, щоб заробляти гроші, а в тому, щоб ним могли скористатися ті родини, які не підпадають під число тих, яких доглядом забезпечує держава».

А також з усією відповідальністю береться за створення денного стаціонару «Садочок для дорослих»: «Ми можемо забезпечити підвіз зранку і розвіз ввечері резидентів власним автобусом. Дозвілля, лікування, оздоровлення, харчування, комп’ютерний клас і багато чого іншого гарантуємо. Зараз плануємо зробити капітальний ремонт відділення на першому поверсі, де ця послуга буде надаватися. Мабуть, ми перші в Україні це робимо».

Володимир Данильчук